Бранль
Стародавній французький танець, спочатку був народним, пізніше - бальним. Набув поширення в багатьох європейських країнах під різними назвами: бран, брандо, браул. Бранль особливо подобається сучасній молоді, вона охоче танцює його на балах. На Львівських балах набули особливого поширення свічний, придворний та кінський бранлі.

Гавот
Танець грації і добірности. Гавот - колись стародавній французький народний танець, пізніше – наслідок сполучення декількох подвійних бранлів, а також заключної частини деяких сюїт бранлів. У XVII ст. гавот став придворним танцем, отримав граціозний і манірний характер. Сучасні уявлення про нього розділилися: існують варіації народних танців бранлевого типу, але також і варіації статечного придворного танцю, за манерою виконання близького до менуету.

Ґросфатер
Цей веселий танець (його назва перекладається з німецької мови як “дідусь”). Ґросфатер починався з повільної, як похоронний марш, мелодії, під яку господар танцю виробляв різні па. Решта повинні були їх точно відтворити. Поступово темп пришвидшувався, рухи танцівників ставали все складнішими. Господар зненацька змінював "курс", змушуючи танцюристів перетинати зал у зворотному напрямку, потім навкіс, по колу. Оркестра грала усе швидше, і от уже, виробляючи запеклі колінця, шеренга направлялася в обхід по всіх кімнатах, потім підтюпцем вибігала по сходах у сад, пробігала по доріжках між клумб і дерев, знову поверталася в будинок, скакала по сходах на другий поверх, звідтіля на горище, потім, продовжуючи танцювати, у льох... Звичайно, цілому оркестру важко було випливати за танцівниками, і в цих переходах їх супроводжували підтюпцем один-два скрипалі чи флейтисти. Коли змучені, обливаючись потом і важко дихаючи, танцюристи поверталися в бальний зал, оркестра зустрічала їх похоронним маршем. Під загальний регіт ґросфатер закінчувався.
Ґросфатер танцювали на балах до середини XVIII ст., потім він поступово вийшов з моди.

Джайв
З‘явився у ХІХ столітті на Південному Сході США. Походить, ймовірно, від військового танцю флоридських індійців-семінолів. Спершу танцювали його під дуже швидку й різку музику регтайм. Досі один з основних кроків джайву – Bunny Hug (стрибок кролика). З часом видозмінювався в інші молодіжні ритми – свінг, бугі-вугі, бі-боп, твіст, диско, хастл.

Контрданс

Контрданс (франц. contredanse, від англ. country dance, буквально - "сільський танець") - стародавній англійський парний танець. Слово country (село) у Франції перетворилося в слово contre («протилежний»); звідси німецька назва Contretanz, Kontertanz, у якому первісне значення було також втрачене. Уперше згадується в літературі в 1579 році. Можлива участь у контрдансі будь-якої кількости пар, що утворять коло (round) чи дві протилежні лінії (longways) танцюристів. Музичні розміри - 2/4 і 6/8. У XVII ст. контрданс з'явився в Нідерландах і Франції і поширився найбільше в середині ХVII століття, відтіснивши менует. Загальнодоступність, жвавість і універсальність (на противагу придворним танцям) зробили його в XVIII-XIX ст. популярним в Европі.
Контрданси мали безліч втілень, як серед народу, так і при дворі. Будучи одним з основних видів танців, контрданс з часом помітно змінювався. Характерні риси середньовічних контрдансів - колона чи коло танцюристів, чітка чотирьохчастотна музика, прості рухи, що повторюються, однотипні "приспіви".
У Франції цей танець називали кадриль, що в перекладі означає чотири пари - саме стільки танцюристів спочатку виконували його на балах.
Контрданс мав багато ріжновидів - екосез, англез, ґросфатер, лансье, тампет, матредур та ін. У XVIII ст. танцюристи ставали в квадрат - карі, кожна пара обличчям одна до іншої - візаві (тобто навпроти один одного), потім виробляли різні фігури; сходилися, кружляли на місці, обмінювалися парами, кавалери обмінювались дамами. Фігури були часом дуже складні: щоб завчити їх, доводилося крейдою малювати на паркеті схему рухів. Досить часто в тому самому залі танцювали одночасно кілька кадрилей того за тим же малюнком. На багатьох балах такі кадрилі виконували заздалегідь підготовлені парами з вищої аристократії. Для більшого враження танцюристи кожної кадрилі зодягалися в костюми однакового пошиву та кольору - скажімо, білого з золотом, блакитного з золотом, рожевого зі сріблом.
У XIX ст. контрданс танцювали в двох лініях, але як і раніше, парною кількістю пар. Цей порівняно повільний танець слугував гарним перепочинком між швидкими польками, вальсами і мазурками, тому за час балу танцювалося кілька кадрилей. Розпорядники танців намагалися урізноманітнити їх, придумуючи все нові і нові фігури. Рухи танцю до цього часу настільки спростилися, що були цілком доступні навіть людині, що майже не вчилась танцювати.
До середини XIX ст. контрданс втрачає популярність, але зберігається в народному побуті (Англія, Шотландія). Відроджується в XX ст.

Котильйон
Котильйоном назився танець-гра, поширений у XIX і на початку XX ст. Танцювали його на мотив вальсу, польки і мазурки. Тривав не менше, ніж дві години, тому завжди був останнім танцем балу. Після котильйону гості йшли вечеряти, чи, якщо бал продовжувався після вечері, то і котильйон переносили на цей час, а після його завершення усі роз'їжджалися.
Очолювала котильйон пара, кавалером у якій був розпорядник балу. Саме від цієї пари залежали вид і порядок фігур, а також загальна веселість і жвавість танцю. Вслід за цією парою запропоновану фігуру повторювали по черзі - поодинці і групами - всі инші учасники. Наприклад, ті, що ведуть, робили по залі тур вальсу, після чого кавалер залишав даму в центрі залу, вибирав серед танцюристів ще двох кавалерів, разом з якими складав коло біля дами. Дама повинна була вибрати з них партнера для наступної фігури, а инші пари одна за одною виконували те ж саме.
Момент вибору одного кавалера чи однієї дами з декількох був у котильйоні найпривабливішим. Яких тільки ігор і фігур не вигадували, аби урізноманітнити й оживити цей вибір! Танцюристи то ховалися за ширмами, виставляючи тому, хто вибирав тільки руку чи навіть один палець, то підкидали угору хустки: хто піймав, ставав партнером. Дамам і кавалерам роздавали карти, і пари складали ті, у кого збігалися масті. Деякі кавалери чи дами брали собі імена квітів, місяців, людських якостей (гордість, ніжність, веселість та ин.), і той, хто вибирав навмання, називав якість, квітку чи місяць. Було придумано всілякі нагрудні значки (котильйонні ордени) - два однакових складали пару; а також спеціяльні забави.
Наприклад, на велике картонне серце наклеювали безліч (за кількістю танцюющих пар) маленьких серденьок. Досить було проколоти таке серденько, як воно розкривалося, й у ньому з’являлося зображення квітки, емблема чи будь-яке слово. Кавалерам заздалегідь роздавали картки з зображенням цих квітів, емблем чи слів. Дамі слід було спеціальною стрілою простромити серденько, якщо вона знаходила пару із зображенням, що відкрилося. Всілякі котильйонні забави: різнобарвні паперові трубочки, стрічечки, банти, букетики штучних квітів, картонні рибки, капелюхи, віяла, м’ячики і багато чого иншого (усе, що допомагало зробити котильйон жвавішим) робили в Европі у спеціальних майстернях (саме так, як робляться ялинкові іграшки).
Котильйон надавав танцюристам безліч можливостей для залицяння, для розмови про ніжні почуття, для рішучого освідчення, і тому був найулюбленішим серед бальних танців. Багато хто йшов на бал тільки для того, щоб взяти участь в котильйоні.

Краков'як
Народний танець, близький родич польки. Як і польку, його іноді виконували на балах, але краков’як не мав такої популярности, як вона. Музичний розмір - 4/4, музика швидка. Спосіб виконання схожий до польки. Існують різні варіації.

Мазурка
Цей стрімкий і рухливий танець виник у Мазовії (Польща) і незабаром став найпоширенішим національним танцем. На батьківщині мазурки її називають «мазур». Мазурка в XVIII ст. під час правління короля Августа ІІІ перетворилася з народного танцю на міський і придворний.
Бальна мазурка запозичала фігури, темп і виконавський стиль у шляхетської мазурки. Хоча мазурка з’являється вже в музичній літературі XVIII ст., тільки Ф.Шопену вдалося зробити її важливим жанром професійного мистецтва. Варіантами мазурки є польські танці куявяк і оберек.
Мазурка - це середина балу, вона складається зі схожого на полонез вступного розділу, який виконують декілька пар, і черги танців з ріжноманітними фігурами. На основі мазурки з'явилося безліч танців і варіацій, таких як вальс-мазурка, полька-мазурка, па-де-труа. Крім цього, в XIX столітті популярні були танцювальні бальні розваги на основі цього танцю.
Мазурка - танець легкий, який летить. Як правило, вона складається з 4 чи 5 окремих фігур. Найпопулярнішими складовими були основний хід і ріжноманітні доріжки вперед по лінії танцю. Власне кажучи, мазурка налічує більше, ніж 60 ріжних складових. Музичний розмір - 3/4, у темпі ледь повільніша від віденського вальсу (50 чи 60 т/хв).
Дама в мазурці йде плавно, пишно, добірно сковзає і бігає по паркеті. Партнер у цьому танці виявляє активність, робить стрибки «антраша», під час яких у повітрі він повиннен ударити ногою об ногу три рази.

Менует
Менует - з'явився при дворі французького короля близько XVI ст. Назва походить від французького слова menu (pas menu – «маленький крок») чи від аменера (amener) – старо-французького танцю, різновиду бранля. Менует зайняв місце куранти і був основним придворним танцем із середини XVII по середину XVIII ст. Спочатку це був сільський танець, але потім менует перетворився на зразок французького придворного балету.
З Франції менует поширився по всій Европі. У XVIII ст. він включався в клавірні сюїти, займаючи місце між сарабандою і жигою. Будучи протилежністю до аллеману і куранті, менует у сюїті тлумачився як рухливий танець у простій фактурі. На відміну від більшості танців епохи бароко, менует у наступні часи не зник, а став частиною циклічної форми в класичних сонатах і симфоніях XVIII і XIX століть.
Це один з найвитонченіших, урочистих і граційних танців, в свій час його вважали перлиною балу. Виконує менует одна чи декілька пар, що стали в колону. Ковзні кроки розмежовують нахили і реверанси, що дозволяє показати красу і вишуканість манер. Як підкреслювалося в стародавньому керівництві, “цей танець є найблагородніший і важливий, а отже, і дуже складний, і якому, щоб з приємністю і з усією точністю танцювати, потрібний довгий час навчатися”. Характерні риси менуету – церемонні уклони, урочисті проходи вперед, убік і назад, витончені кроки, присідання і легке ковзання.
Мода на менует протрималася до кінця XVIII ст., а потім він перетворився з бального в сценічний танець і перебрався на балетні підмостки.
Менует у сучасному представленні - танець статечний і граціозний. Тут головне - галантність і добірність рухів. Танець має помірний темп і тридольний розмір.

Па де ґрас
Перекладається з французької як “граціозний крок” - стародавній танець, побудований на нескладних плавних танцювальних кроках. Відновлено його у 50-і роках XX століття. Па де ґрас простий у вивченні і дуже подобається молоді.

Полонез

Полонез (від франц. danse polonaise - "польський танець") - польський народний танець. Розвинувся на основі народного "пішого" (chod zony) танцю-ходу статечного, урочистого характеру. Спочатку був чотиридольним, супроводжувався невеликим інструментальним ансамблем. У XVIII в. поширився по всій Европі. Полонез відкривав колись і дотепер відкриває урочисті танцювальні вечори та придворні бали. В процесі еволюції став тридольним (goniony). Зрідка можуть додавати довільні фігури на певний музичний розмір 3/4.
Танець тривав 30 хв. Його можна було назвати урочистим ходом, під час якого дами зустрічали кавалерів. Кавалери ставились до своїх дам підкреслено чемно, ґалантно вказуючи напрямок танцю. Інколи цей танець називали “ходячою розмовою”.
Виконувати полонез було неважко: його основу складають плавні і м'які рухи - два кроки, а на третьому невелике присідання. У танець входили також реверанси і нахили. Охарактеризувати полонез можна як помірну, витончену прогулянку під музику, що потребує строгого ритму. Незважаючи на видиму простоту, жоден танець не вимагав такої строгої постави, гордовитості і зібраності, як полонез. Коли парадно одягнені гості під урочисту фанфарну музику прямували по залі, це було наче виставка блиску, знатності і пишноті. Танець шляхетності і честі, один з не багатьох тих, що вдало перейшли з одного сторіччя в інше, не втративши при цьому свого достоїнства і пишноти.
Навідміну від інших бальних танців, у полонезі брали участь усі запрошені на бал гості, незалежно від віку, а в першій парі танцював господар з найбільш знатною і шанованою дамою. Перша пара задавала рухи, які повторювала вся колона. Під час виконання полонезу існував звичай «відбивання дами». Будь-хто з гостей, присутніх у залі, навіть, хто не брав участь у танці, нахилялись перед дамою і, плескаючи в долоні, просили зробити йому честь і пройтися з ним у полонезі. Досить часто, якщо дозволяли розміри приміщення, процесія в полонезі проходила всіма парадними кімнатами і поверталася в бальний зал. Після цього найстарше Панство сідало за карти, а молодь продовжувала танцювати за звичайним порядком.
У XIX сторіччі найбільшою популярністю користувалися полонез М. Огінського "Прощання з батьківщиною", який часто виконують і сьогодні, полонез О. Козловського "Грім перемоги, лунай!", а також полонез з опери "Життя за царя" ("Іван Сусанін") М.І. Глинки та полонез П.І. Чайковського з опери "Євгеній Онєгін".

Полька

Полька - один з найпоширеніших чеських національних танців. Інша назва польки - німра, мадера. Батьківщиною її є Богемія, звідти полька попадає у Відень, потім у Париж. Повсюдний успіх польки можна пояснити тим, що вона, як і вальс, має живий ритм, складається з простих обертальних рухів. Швидка, весела і вільна, вона разом з вальсом і мазуркою складає основу популярних бальних танців XIX століття.
Танець цей дуже швидкий, музика розміром 2/4. Існує величезна маса різновидів, власне кажучи, полька є досить великим набором фігур, що довільно поєднуються. Крім того, варто згадати про різновиди "народної" польки і про її "бальний" варіант, за способом відтворення рухів близький до мазурки, виконується по колу (по лінії танцю) у великому залі і має різні композиції.

Румба
Танець африканських негрів, привезених у Кубу наприкінці ХІХ століття. Танець підкреслює рухи корпусу, а не ніг. У цього танцю два джерела: іспанські мелодії та африканські ритми. В Америці румба поширилась у 1913 році, в Европі з‘явилась наприкінці сорокових років минулого століття завдяки П‘єру Лавеллу, провідному викладачеві латиноамериканських танців. Музичний розмір танцю - дводольний, ритм – гостро синкопований. У сучасній румбі присутній елемент, коли партнерка “дражнить” партнера, чоловік спочатку спокушається, а партнерка його ніби кидає і тягнеться до іншого.

Самба
Народився танець у Бразилії. Суміш африканських, іспанських і португальських танців, “завезених” завойовниками до Південної Америки. Вперше танець з’явився в Европі у двадцятих роках ХХ століття. Розповсюдження набув у 1945-1950 роках завдяки пісням в ритмі самби. Танець парний, швидкий, музичний темп - 2/4. Характер самби – веселощі і флірт. Від самби легко утворюються нові ритми (ламбада, макарена).

Танго
Парний танець, походить з Арґентини. Спершу його танцювали два чоловіки. Під назвою “танґо” танець уперше виконали 1913 року в Парижі, після чого він переможно поширився у світі. Через відверто еротичний характер і “небезпеку для моралі” його неодноразово й безуспішно забороняли в різних країнах. Музичний розмір 2/4 і 4/4.

Фокстрот
Народився на початку ХХ ст., названий на честь свого творця, американського актора Гаррі Фокса. Trot – це військовий термін, що описував кінну ходу “рись”. Виник із регтайму, тустепу і ванстепу. Виконується він у помірно швидкому темпі з музичним розміром 4/4. Фокстрот можна вважати батьком багатьох танцювальних стилів. Від нього частково походять танці на зразок лінді-хоп і хастл, також від нього розпочались такі джазові танці, як чарльстон і шиммі.

Ча-ча
Донедавна більш відомий як ча-ча-ча. Назва походить, найімовірніше, від назви веселого кубинського танцю гуарача. Танець гуарача був популярний в Европі наприкінці ХІХ століття. Після Другої світової війни поширився в Европі як окремий танець.